Арарат - пригода висотою в 5137м


Першочерговим нашим завданням в рамках проекту Експедиції є здобути висотний досвід, тобто зрозуміти як наш організм реагує на висоту, оскільки більшість з нас не бували і вище трьох тисяч метрів. В умовах карантину, коли більшість країн закрито, вибір був не великим:) І ось, ми збираємось на найпопулярнішу вершину 2020 для українців – Арарат.

Склад суперкоманди сходження на г. Арарат: ментори Оксана Літинська і Юля Зі.

Семеро Бунтарок: Аня Олексин, Галя Стрипа, Юля Стрипа, Таня Пацай, Ляна Сидорська, Юля Гладиш, Марічка Павлишак-Задорожна.



Чудова ідея об’єднує навколо себе чудових людей.


Так до нашої команди долучилась смілива мама Бунтарки Лілія Гладиш, пластуни зі станиці Лондон Руслан Фецик і Руслана Бакун та друзі Андрій Гаврилів і Михайло Юсип.

Особливою ця пригода також була тому, що нас супроводжувала неймовірна жінка, бунтарка по духу Ismet Inan. Ізмет, яка піднялась на Манаслу (8163 м), ставши першою турецькою жінкою, що це зробила без кисню.





Наш маршрут


Два перельоти (Львів-Стамбул, Стамбул-Ван), три години їзди Ван-Догубаязит і ми +20 кг багажу на кожного біля підніжжя гори Арарат. По дорозі відкривається чудова панорама — широка долина і посеред неї 5-тисячний велетень Арарат. Навколо нас особливий колорит східної Туреччини, суворі обличчя курдів, запах смаженого м’яса з травами. Сповнені хвилювання у передочікуванні чогось невідомого чекаємо нашого виходу на маршрут.



День 1

Підхід до базового табору 3200 м


6 годин легенького треку під музичку і ми в першому базовому таборі, з якого відкриваються чудові ракурси на гору. І здається, рукою подати до сяючої вершини, на яку ми дивимося з повагою і острахом. Підбадьорюємо один одного: «Та не так-то далеко, вже видно наступний табір, а звідти лише кам'янистий пагорб і по снігу трішки».

Нас зустрічають курди, накривають стіл з чаєм і печивом, намети вже розкладені, одним словом, ол інклюзів. Перша ночівля на висоті 3200 була найхолоднішою, тому ми зігрівались як могли, під традиційні курдські танці.


День 2

Акліматизаційний вихід до 4000 м


Така висота потребує поступової акліматизації, щоб мінімізувати ризики гірської хвороби. Наші речі залишаються у наметах, а ми піднімаємося вище для акліматизації. Кожен йде у своєму темпі.

Трава закінчилася і почався суворий рельєф – увесь із каміння. Піднімаємося до висоти 4000 метрів, звідки на долину Арарату відкривається дивовижний краєвид — так наче із неба, наче із вікна літака. Із цих висот можна добре розглядати як Малий Арарат (3914 м), так і частину Вірменії та Ірану. Ці дві країни зовсім поруч.

Дійшовши до місця, лежимо на каменях, засмагаємо, чілимось, знімаємо сторіс, відпочиваємо одним словом акліматизовуємось і вертаємось назад до базового табору.


Ввечері приміряємо кішки, збираємо речі та бавимось нашу улюблену забавку вимірюємо оксиметром рівень кисню у нашому організмі, щоб знати як наш організм сприймає висоту. До речі, кожного ранку та ввечері ми по колу розповідали як почуваємось виявилось, що кожен сприймає висоту по-своєму.

День 3

Підхід до висотного табору 4200 м


Вранці, перед виходом до наступного табору на висоті 4200 метрів одягаємося тепліше і бадьоро продовжуємо сходження. Дихати тут вже трішки важче: якщо рухатися швидше, задишка з’являється значно швидше, аніж унизу.

5 годин ходу, і ми у висотному таборі. Тут якось тісніше і тривожніше коні, запахи, люди ... Хтось, як ми, тільки готується до сходження, інші вже спустилися. Запитуємо у них: «Ну як там?», Не приховуючи надії почути: «Та, в загальному, реально, ну, важко трохи, але дійти можна!». А чуємо: «Слава Україні!»

Ввечері у багатьох явно починається легка гірська хвороба: болить голова, нудить, кисню не вистачає. Підбадьорюємо один одного і обговорюємо нічний вихід. За планом повинні виходити о першій годині ночі, щоб до світанку бути нагорі. Це найкращий час, погода вранці зазвичай хороша і вершина не затягнута хмарами. Але йти треба мінімум 6-8 годин.

Вечеряємо і лягаємо спати швидше, а ніж зазвичай (орієнтовно о 19.00). Намагатися заснути, коли тобі не хочеться, завдання не з легких. Але потрібно постаратися: навіть кілька годин сну істотно відновлять сили, і це дуже допоможе перед штурмом. Потрібно розуміти, що ваш організм на такій висоті включає режим виживання і його необхідно підтримувати.

Одна з особливостей висотних сходжень — потреба постійно і багато пити воду. Тому вибігати вночі з намету — звична справа. Коли знизу мерехтить ліхтарями місто Догубаязит, походи в туалет стають ще романтичнішими.


День 4

Штурм вершини 5137 м та спуск до підніжжя 2000 м


Рівно опівночі ми почали готуватися до штурму. З собою тільки найнеобхідніше. У мене був теплий чай в термосі, вода, яка обов'язково замерзне на вершині і мій улюблений снікерс, який мені так і не пригодився. Снідаємо нашими традиційними яйцями і обговорюємо наше самопочуття і о другій годині ночі ми готові до виходу.

Починаємо підйом

Ідемо помаленьку, не варто поспішати на цій висоті. Перша ділянка вузенька стежка між величезними каменюками. Навіть добре, що було темно при світлі ми б жахнулися, як далеко ще до вершини та як тут стрімко. Кисню не вистачає, більшість нудить, йдемо на автоматі, хоча перед кожним кроком все одно потрібно думати, куди ставити ногу. Час від часу допомагаєш собі руками, щоб перелізти через черговий камінь. Глибока ніч, температура мінусова, вітер та кам'яниста ділянка абсолютно вибила нас з сил. Головний біль, нудота, втома — все це заважає йти далі. Проте курінне гасло «Ні кроку назад» лише підкреслює важливість постійного руху, навіть маленькими і вкрай складними кроками.

До вершини залишається якихось 200 м. На підході до льодовика світає, вже видно тінь гори, починається крижана кірка і ми одягаємо кішки. Тупотимо по снігу, як по Місяцю, повільно пересуваючи величезні черевики, чіпляючись кішками за сніг. Але вершину вже видно, вона здається так близько.

Ледве просуваємося, але крок за кроком, останній ривок і ось вона омріяна вершина. Ми дійшли!

Особливий світанок 27 серпня 2020 року. Близько 6:30 ранку ми з командою @uawomen.expedition зустріли сонце на рекордній для більшості з нас висоті. Перший і тому такий особливий для нас з Пластовий курінь "Бунтарки" 5-тисячник.

Сонячно, вітряно і неймовірно радісно. Саме в такі моменти відчуваєш себе справді щасливим, коли поруч неймовірна велич гір. Сміємось і обіймаємось з кожним, хто піднімається слідом. Нарешті згадуємо про прапори, намагаємося утримати їх на вітрі, дрижимо від холоду. Від надлишку емоцій і нестачі кисню голова паморочиться ще сильніше. Вирішуємо, що пора спускатися вниз.


У висотному таборі нас дбайливо зустрічають солодким чаєм. Падаємо в намети без задніх ніг, дві години спимо. Абсолютно без сил збираємо речі і спускаємося до підніжжя 2200м.

Обгорілі носи, стоптані пальці, обмерзлі руки та мільйон чудових спогадів. Нам сподобалось. Скоро буде ще , ми плануємо нашу наступну вершину.


Аня Олексин

Емоції на вершині це якийсь нереальний мікс втоми та ейфорії, сльози і сміх одночасно, радість за себе і тих, хто поруч. Проте серед усього цього потрібно залишатись в тонусі і не розслаблятись - в нашому випадку нас чекало виснажливе скидання висоти на три тисячі метрів вниз.

Мабуть, ви часто зустрічаєте такий загальноприйнятий вираз про «підкорення вершини». Про гори не можна так, їх підкорити неможливо. В горах ми підкорюємо себе. Дякуємо Горі, що впустила і відпустила

Роксоляна Сидорська

Моя перша Гора. Арарат. Уявляю його таким суворим гірським чоловіком, курдом. Він не прощає зупинок, бо зразу здуває вітром треба йти. Потім заворожує, коли кидає тінь на сусідні гори. Ти вдягаєш кішки і всі найтепліші речі, попереду бачиш червоний прапор, який аж світиться від проміння. А потім Арарат гріє сонцем на вершині. Знаєте, як старший брат, ніби втішно плескає по плечу і каже, що для першого разу непогано :) Дякую моєму пластовому куреню Бунтаркам і команді Першої української жіночої експедиції за цю можливість досліджувати свої межі. Як виявилось, 5137м і потім 9 годин спуску на 3 тисячі метрів вниз не межа моїх можливостей. Цікаво, де вона?


Юля Зі

Всі ми шукаємо свої змісти в житті. Змісти, в які інвестуємо час, гроші, мрії, емоції. Для мене одним з таких є подолання перешкод в гідній команді з правильною мотивацією. При цьому прийняти відповідальність на себе в таких випадках це окремий виклик. Навіть якщо всім летіти макс 3 години до мети, а мені - мін 12.

Разом з Roxanne Litynska, третьою українкою яка зайшла на Еверест, другою українкою в клубі «Сім Вершин» ми мали за честь менторити та вести до їх висотного рекорду (на поки) – розумних, сильних, сміливих, добрих дівчат-бунтарок з Пластовий курінь "Бунтарки". Для 12 з 14 (я і Оксана були вище) – вершина Арарату стала висотним рекордом. Не перестаю тішитись дивлячись на обличчя тих хто перемогли себе, підкорили свої сумніви та перешкоди і потрапили на вершину, таким чином змістивши кордон своїх можливостей. Кордон в нашій голові! Тіло може набагато більше.


Юля Гладиш

Пам‘ятаю: глупа ніч, вітер і холод. Я відчуваю нудоту і дике бажання спати. Все, що я повинна робити світити собі під ноги, перебирати палицями, пам‘ятати як дихати і повільно йти. Підіймаю голову вгорі перед очима чорна стіна, позаду світла міст, що сплять, і світла ліхтариків людей, які, так само як я, повільно, один за одним, просять, щоб вершина впустила їх. То була магія, тоді я наблизилась до відповіді на запитання «для чого?». З горою нас


Марічка Павлишак-Задорожна

Піднятись на Арарат було не просто, але коли поруч такі неймовірні жінки, все можливо:)






Юліанна Стрипа

О 19:00 на висоті 4200 м, де знаходився хайкемп, ми лягли відпочивати перед штурмом, який починався о 1:30 ночі, але заснути ніхто не міг. Відчуття були ніби перед захистом диплому, складені штурмові речі і наплечник, нудота чи то від висоти, чи від тривоги і усвідомлення, що в мене неймовірні подруги, які без питань підписуються на такі божевільні авантюри 🤍 Перед самою вершиною, де існували тільки мої легені, кішки і червоний прапор попереду, до мене підійшов гід Джузеппе, який йшов з іншою командою, взяв за плече і крикнув “Don’t think, just go! You can do this!” А я що? Я “can”!



Арара́т — згаслий вулкан на Вірменському нагір'ї. Розташований у Туреччині, на березі р. Араксу, поблизу кордону з Вірменією.

Про Арарат існує безліч легенд, він неодноразово був описаний в Біблії, як місце першого вівтаря, зведеного після всесвітнього потопу. Саме тут, згідно багатьох джерел, були знайдені залишки ковчега Ноя.

Арарат, або як називають місцеві жителі Ağrı Dağı (Гора Болю), є ідеальною вершиною для тих, хто планує відкрити для себе великі гори.


Авторка: Марічка Павлишак-Задорожна


251 перегляд

Останні пости

Дивитися всі